Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоТерлецького О.О., суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ» (далі - Товариство) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом до Інспекції, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати припис Інспекції від 12 липня 2012 року № 187 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; скасувати постанови Інспекції від 22 серпня 2012 року № 79/1 та № 82 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у розмірі 39 672 грн та 49 590 грн відповідно.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що адміністративно-господарські санкції за порушення вимог містобудівного законодавства, а саме будівництво прибудови та капітальної огорожі без декларації про початок виконання будівельних робіт та експлуатація прибудови без прийняття її в експлуатацію, були застосовані Інспекцією 22 серпня 2012 року, тобто більше, ніж через півтора року з дня порушення Товариством встановлених законодавчими актами правил у сфері здійснення містобудівної діяльності, у зв'язку з чим Інспекція порушила встановлені статтею 250 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ГК) строки для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року, позов задовольнив частково: скасував постанови Інспекції від 22 серпня 2012 року № 79/1 та № 82 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у розмірі 39 672 грн та 49 590 грн відповідно. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 січня 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року в частині задоволення позовних вимог про скасування постанов Інспекції від 22 серпня 2012 року № 79/1 та № 82 скасував та прийняв в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що правопорушення у сфері містобудівної діяльності Інспекція виявила у липні 2012 року, а адміністративно-господарські санкції застосувала у серпні 2012 року, а отже прийняття оскаржуваних постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності відбулось на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 250 ГК, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2014 року та прийняти нове рішення, яким постанову Донецького окружного адміністративного суду України від 15 листопада 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року залишити без змін.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах Товариство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2011 року (K/9991/58769/11), 14 травня 2013 року (K/9991/87105/11) та постанову Вищого господарського суду України від 17 квітня 2012 року (справа № 48/313), зі змісту яких убачається, що касаційні суди у подібних правовідносинах дійшли висновку, що закінчення встановлених частиною першою статті 250 ГК строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, - неправильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України (в даний час - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю) за змістом статей 6, 7 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3038-VI) здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, зокрема, контроль за дотриманням законодавства, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.

Частиною третьою статті 41 Закону № 3038-VI та частиною другою статті 3 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності; далі - Закон № 208/94-ВР) до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування санкцій за ці правопорушення.

Стаття 238 ГК встановлює, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, Інспекція, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з постановами Інспекції № 79/1 та № 82 штраф є адміністративно-господарською санкцією, такий повинен би був застосовуватись у межах строків, визначених статтею 250 ГК, частина перша якої передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що будівництво прибудови до вбудованого нежитлового приміщення та паркану із шлакоблоку було виконано Товариством у листопаді-грудні 2010 року, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з цієї дати, а отже річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення в сфері містобудування закінчився у грудні 2011 року.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, тому заява Товариства підлягає задоволенню, а рішення суду касаційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «АСИ-ОЙЛ» задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийО.О. Терлецький Судді: М.І. Гриців М.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко .О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов